Ряд приматів поділяють на два підряди: 1) напівмавпи і 2) антропоїди (мавпи і люди).

ЛЮДИНА ЯК БІОЛОГІЧНИЙ ВИД ТА ЇЇ НАЙБЛИЖЧІ ЗООЛОГІЧНІ РОДИЧІ

Як було сказано, відомий шведський натураліст Карл Лінней, за зовнішьо. подібністю деяких загальних рис будови тіла, створив першу систему класифікації організмів, у якій до ряду приматів відніс і людину. Незважаюччи на те, що з часом ця система Ліннея зазнала значних змін і уточнень, в основних рисах вона дійшла нашого часу і не втратила свого наукового значення.

За прийнятою міжнародною зоологічною систематику сучасна людина в ряді приматів (Primates) займає таке місце: рід — людина (Homo), вид — розумна (sapiens), родина — гомініди (Horninidae), надродина — гоміноїди (Hominoidea), підряд — антропоїди (Anthropoidea).

Слово «примати» походить від латинського primus, що означає «перший». Ряд приматів — це найбільш високо організовані ссавці, до яких за деякими ознаками належить також людина. Основні морфологічні особливості, що ріднять людину з іншими приматами, такі: досить велика маса головного мозку (відносно маси тіла) і значно розвинені великі півкулі головного мозку, рухомі п’ятипалі кінцівки з нігтями; хапальна кисть з дуже рухливим і протиставленим першим пальцем; добре розвинений бінокулярний зір, що дає змогу розглядати предмети на близькій відстані, тобто тримаючи їх у руках; поява і розвиток у корі півкуль головного мозку вищих центрів, пов’язаних із роботою рук.

Разом з тим, на відміну від сучасної людини, всі сучасні примати мають густий (різноманітного кольору) загальний волосяний покрив, хапальну з відведеним перишим пальцем не лише кисть, а й стопу і досить часто хвіст різної довжини. Довжина тіла у сучасних приматів від 12 см (деякі напівмавпи) до двох метрів (горила).

Походження, а у зв’язку з цим і тілесна організація приматів тісно пов’язані з більш-менш вираженим деревним способом життя.

Сучасні напівмавпи досить численні Існують палеонтологічні докази того, що первинні напівмавпи (очевидно, адапіди) відокремились від примітивних ссавців на початку неогенового періоду, а деякі й ще раніше. При цьому їх поява і загальний розвиток були тісно пов’язані з життям на деревах. Багаті харчові ресурси (бруньки, листя, плоди, комахи, пташенята і яйця птахів) і відсутність деревних хижаків, які, очевидно, з’явилися дещо пізніше| безперечно, сприяло зростанню чисельності первісних приматів і їх широкому розселенню в тропічних ліса середини неогенового періоду як в Західній, так і в Східнійпівкулях.

Отже, на перших етапах розвитку деревний спосіб життя був значним стимулом не лише біологічного, а й морфофізіологічного прогресу (підвищувалася життєздатність організму, ускладнювались функції центральної нервової системи, удосконалювались органи слуху, зору, кінвок тощо). Це підтверджується тим, що багато напівмавп окремими ознаками наблизилися до вищих приматів: у них збільшився розмір і ускладнилася структура кори півкуль головного мозку (довгоп’яти, руконіжки), розвинулася дископодібна плацента (довгоп’яти), вкоротився лицьовийі відділ черепа (лоріподібні, довгоп’яти), редукувався хвіст (лорі) та ін.

Проте, внаслідок тривалого життя переважно на де вах, сучасні напівмавпи набули багатьох вузькоспеці зованих рис, які особливо властиві для їх кінцівок: різке вкорочення другого пальця і крайня позиція відведення першого пальця, що створює форму кліщів, зручну для обхоплення гілок кистями і стопами; подовження і зрощення кісток передплесна (тільки у довгоп’ятів), що пов’язаі з просуванням стрибками; утворення своєрідних присосків (довгоп’яти); різке стоншення і подовження третього пальця кисті (руконіжка) та ін.

Можна припустити, що всі зазначені риси вузької спеціалізації сучасних напівмавп могли бути відсутніми або менш вираженими у них раніше. Про це, зокрема, свідчить скелет нотарктуса з нижньоеоценових відкладень Північної Америки.

Майже всі напівмавпи мають 36 зубів, що наближає їх широконосих мавп. Півкулі головного мозку у напівмавп, на відміну від мавп, мають лише зачаткові сліди борозен і звивин. З органів чуттів найкраще розвинені зір, слух і дотик. Тіло у всіх напівмавп вкрите густою шерстю (різного кольору) з підшерстям. Тварини мають дві пари сосків, і в більшості випадків у них є добре розвинений хвіст. Розміри тіла коливаються від 12 см до 72 см. Більшість напівмавп веде нічний спосіб життя. Тепер напівмавпи живуть у тропічних лісах Південно-Східної Азії, острова Шрі Ланка, Зондських островів, Африки і острів Мадагаскар.

Мавпи – біологічно найбільш високорозвинені тварини, еволюція яких є яскравим прикладом морфофізіологічного прогресу. Цей прогрес полягає в збільшенні площі й ускладненя структури кори півкуль головного мозку, в удосконаленні стереоскопічного кольороваго зору, у збільшенні діапазону форм поведінки, а також у розширенні функцій верхніх кінцівок, причому роль у цих функціях першого і другого пальців значно зростає.

Загрузка…

Сучасні екологічні та експериментальні спостереження свідчать про те, щобільшість мавп і особливо людиноподібні охоче використовують випадково знайдені предмети (палки, каміння тощо) для добування їжі. Деякі з них здатні навіть підправляти ці предмети, правда, роблячи це за допомогою рук і зубів, а е чеез посередника, як це робить людина. Усі перелічені ознаки морфофізіологічного прогресу, а також значною мірою всеїдність у свій час (неоген) сприяли ширшому розселенню мавп в найрізноманітніших умовах. Одночасно створювалися передумови розвитку тих рис мавп, які наближали їх до людини.

За рядом морфологічних особливостей мавпи поділяються на дві рупи (секції): широконосі мавпи(мавпи Нового Світу), що живуть у Південній і Центральній Америці, та вузьконосі (мавпи Старого Світу), що живуть на півдні Європи, в Азії та Африці.

Є підстави вважати, що ці дві групи мавп розвивалися паралельно, перебуваючи довгий час відокремлено одна від одної. Це можна пояснити тим, що, починаючи з олігоцену, Південна Америка була повністю ізольована як від Центральної Америки, так і від усіх материків Східної . півкулі.

Більшість учених вважає, що широконосі мавпи походять від ранніх довгоп’ятів. Найхарактернішою рисою цих мавп є досить широка хрящова перетинка носа, внаслідок чого ніздрі у них спрямовані трохи вбік. Це звичайно тварини невеликих розмірів, що мають проте, на відміну від вузьконосих мавп, порівняно велику масу головного мозку. Разом з тим поверхня півкуль мозку у цих приматів досить гладка і лише у деяких з них (капуцини, ревуни та ін.) є зачаткові борозни і звивини. Усі широконосі мавпи, за винятком ігрункових мавп, мають 36 зубів (2 різці, 1 ікло, 3 малих кутніх і 3 великих кутніх з кожного боку верхнього і нижнього зубного ряду).

На відміну від них, ігрункові мавпи мають 32 зуби (у них по 2 великих кутніх зуба). Ці примати мають добре розвинений хвіст часто з шорсткою на дотик поверхнею, що дає змогу хапатися за гілки і навіть висіти на них (павукоподібні мавпи).

Кисті у цих мавп, за винятком павукоподібних, зберігають неспеціалізовані риси. Усі широконосі мавпи в наш час живуть у заростях тропічних лісів Південної і Централь-ої Америки, причому багато з них повністю чотириногі (капуцини; ревуни, саймири та ін.), інші (особливо павукопдібні мавпи) мають тенденцію до висіння на хвості та ижніх кінцівках.

У багатьох широконосих мавп спостерігають тенденцію маніпулювати різними предметами, використовувати каміння для розколювання горіхів. Ця особливість, поряд з іншими (великі розміри головного мозку, неспеціалізована рухлива кисть у багатьох з них та ін.), дає змогу зробити висновок про тенденцію широконосих мавп еволюціонувати напрямі до розвитку людини. Проте цьому суперечать такі головніші особливості: дуже слабкий розвиток мозкових борозен і звивин; відсутність типового для всіх мавп тарого Світу, а також і для сучасної людини сідлоподібної форми першого зап’ястно-п’ястного суглоба, що дає могу розвивати значну силу при захоплюванні і утриманні за допомогою кисті різних предметів; відсутність тенденції до прямоходіння.

Вузьконосі мавпи, на відміну від широконосих мають такі особливості: вузьку хрящову перетинку hвнаслідок чого ніздрі спрямовані вперед; 32 зуби (2 різці, 1 ікло, 2 малі кутні і 3 великі кутні з кожного боку верхнього і нижнього зубного ряду), що властиво і для людини; більші розміри тіла і міцнішу будову тіла; хвіст, що досить ч трапляється у цих мавп, ніколи не буває хапальним; сідлоподібну форму першого зап’ястно-п’ястного суглоба та ін.

Найпримітивніші форми вузьконосих мавп (парапітеки, пропліопітеки, єгиптопітеки та деякі інші) знайдені в олігоценових відкладеннях Єгипту. Сучасні вузьконосі мавпи пристосовані до досить різноманітних умов існування. Серед них можна зустріти вузько-спеціалізовані деревні форми (гібон, орангутан, деякі мартишкоподібні мавпи). Багато нижчих вузьконосих мавп (павіани, магот, свинохвоста макака та ін.) переважно живуть на скелях. Серед сучасних людиноподібних і мартишкоподібних мавп існують численні в екологічному відношенні перехідні форми, які мають більшу чи меншу тенденцію жити в тропічних лісах (шимпанзе, рідше горила) або у відкритих гористих (мандрил) або лісостепових зонах (макака).

За рядом морфофункціональних особливостей вузьконосі мавпи можна поділити на дві групи: нижчі вузьконосі, або мартишкоподібні, мавпи і людиноподібні мавпи. Перші з них мають менш масивне тіло і пристосовані до швидкого бігу на чотирьох кінцівках, у зв’язку з чим їх нижні кінцівки, як правило, довші за верхні. Усі вузьконосі і людиноподібні мавпи на відміну від широконосих мавп мають тенденцію до прямоходіння, що є свідченням того, що серед цієї групи мавп слід шукати зоологічних предків людини.

Людиноподібні мавпи звичайно більших розмірів, а іноді бувають і дуже великі (до двох метрів). Ці мавпи особливим способом пересуваються по деревах, який називається брахіаціею і виявляється в здатності підвішуватися і розгойдуватися на гачкоподібно зігнутих кистях для того, щоб акробатично перелітати з однієї гілки на іншу. Внаслідок такого способу пересування у всіх сучасних людиноподібних мавп передні кінцівки завждидовші, ніж задні.

Сучасні людиноподібні мавпи складаються з двох родин: гібонові (у наш час трапляються тільки в південно-східній частині тропічної Азії і особливо на островах Борнео, Суматра, Ява) і великі людиноподібні мавпи, або понгіди. До останніх належать: орангутан, що живе тепер лише на островах Суматра і Калімантан; шимпанзе, що мешкає в екваторіальній Африці, і горила, що живе також в Африці. Родини гібонових, понгід та гомінід об’єднані в надродину гоміноїдів.

Ч. Дарвін вперше ясно показав, що, не зважаючи на чималу різницю у розмірах головного мозку і деякі пристосувальні особливості кінцівок, людина за походженням не може бути значно віддалена від людиноподібних мавп.

Можна назвати численні ознаки, що є спільними для людини і цих мавп: розташування основних борозен і звивин та будова структури клітин кори головного мозку; прирощення навколосерцевої сумки до діафрагми; взаємне розташування внутрішніх органів (зокрема відділів товстого кишечника); форма вушної раковини і особливості будови середнього вуха і його слухових кісточок; будова сперматозоїдів, наявність червоподібного відростка, відсутність хвоста; особливості росту волосся на передплічі, форма трубчастих кісток та багатьох м’язів і, що дуже важливо, подібність їхніх ДНК. Усе це дає підставу для того, щоб об’єднати людиноподібних мавп (гібонових і понгід) та людей в одну родину гоміноїдів.

Зважаючи на велику морфологічну та біохімічну схожість між сучасними вузьконосими й особливо людиноподібними мавпами і лкюдиною, може виникнути питання про те, чи можуть деякі сучасні мавпи під впливом якихось факторів перетворювати на людей.

Це питання вирішується цілком негативно зв’язку з двома найважливішими факторами, а саме: наявністю численних специфічних ознак людського тіла і значною спеціалізацією всіх сучасних мавп. Коротко зупинимося на цих питаннях.

Тепер відомо, що всі сучасні мавпи, зокрема мавпи Східної півкулі (людиноподібні і мартишкоподібні), мають багато рис вузької спеціалізації, що є пристосуванням до життя в певних умовах, які не дозволили їм розвиват в напрямі людини. У зв’язку з цим цікавим є той факт, саме ті з сучасних мавп, які найближче стоять до людини за походженням і будовою (людиноподібні), мають ознаки в будові і функціях, які найбільше відрізняють їх людини. В усіх сучасних людиноподібних мавп найбіл;ьш своєрідно розвинені саме ті органи (кисть, головний мозок), розвиток яких відіграв вирішальну роль у походженні людини. Мається на увазі їхня кисть — гачкоподібна з ду| вкороченим першим пальцем . Головний мозок понгід у три рази менший від мозку людини. При цьому кора великих півкуль мозку у сучасних людиноподібних мавп має лише деякі зачаткові філогенетично нові мозкові центри. Що ж до міжкоркових нервових зв’язків між цими центрами, то у сучасних шимпанзе вони значно відрізняються від зв’язків у сучасної людини. Ці факти дають підставу зробити висновок про те, що в еволюції приматів родина гомінід і родина понгід досить чітко відокремились одна від одної.

Слід також звернути увагу на значну вкороченість у людиноподібних мавп нижніх кінцівок (порівняно з верхніми), різкий поворот стопи і значне відведене положення її першого пальця. Усе це є наслідком вузького пристосування до життя на деревах.

Ч. Дарвін, говорячи про близьку спорідненість людини і людиноподібних мавп, зовсім не мав на увазі, що який-небудь із сучасних видів безпосередньо передував виникненню людини. З цього погляду значно цікавіші викопні знахідки вищих приматів.

Об’єднання людей в одну надродину з людиноподібними мавпами не стирає межі між людиною і тваринами. В наш час загальновідомо, що найголовніші морфологічні відмінності людини від мавп, беручи і їх викопні форми, такі:

1) великий обсяг головного мозку (в середньому: для сучасної людини 1400-1600 см 3, для понгід близько 400—600 см3) з новими полями кори великих півкуль;

2) високий і опуклий мозковий відділ черепа;

3) деякі редуковані ознаки в зубощелепному комплексі, що характерно для сучасної людини;

4) відсутність розвиненого загального волосяного покриву (відомо лише для сучасної людини);

5) наявність своєрідної кисті, що поєднує силу різко протиставленого великого пальця, велику опірність долоні та виражену рухливість і дотикову чутливість всіх пальців;

6) деякі особливості будови черепа, хребта, таза, стопи, пов’язані з пристосуванням до прямоходіння (деякі з цих ознак людини є спільними з її безпосередніми зоологічними предками);

7) подовжене дитинство, пов’язане з пізнішим завершенням процесу окостеніння і росту скелета (у сучасної людини близько 18 років, у неандертальців олизько 12 років, у сучасних понгід близько 6-8 років).

Найголовнішими особливостями людини є членороздільна мова, свідомість і можливість абстрактно мислити, що, за визначенням П. Павлова, відноситься до другої. сигнальної системи.

І все-таки відмінність людини від тварин не зводиься лише до анатомічних і фізіологічних ознак. Суть людини полягає насамперед в її якісно відмінній діяльності.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *